Трагічна смерть Якова Науменко шокувала всіх: страшно, дико, безглуздо. Але й виникло відчуття дежа вю. Таке вже було: майже сорок років тому трагічно загинув артист ансамблю “Пісняри” Валерій Мулявін, тридцять років тому — співак Анатолій Подгайскій. Про цих смертях досі ходять легенди. Загибель Якова Науменко також вже встигла обрости чутками.

Интересует качественный ремонт? Måleri Stockholm ремонт по лучшей цене.

Про НП з Яковом Науменко розмови ходили вже 23 серпня. Однак по секрету, тільки “не для преси”. Повідомляти всім світові про особисте горе чи ні — законне право родини. Але оскільки і у нас склалася традиція, що публічні люди діляться зі ЗМІ подробицями про особисте життя, то мовчання сім’ї Якова Науменко для деяких стало приводом будувати версії і здогадки.

Хтось говорив про п’яну бійку в ресторані, інші запевняли, ніби артист поєднав відпустку з “чосом” по курортних ресторанам, а його вистежили, пограбували і побили до смерті. Ходила і версія про інцидент з охоронцем під час концерту, де Науменко був глядачем. Пізніше співробітники севастопольської міліції озвучили офіційну версію, згідно з якою співака побили в центрі міста під час виступу вуличного музиканта.

В даний час прес-служба УВС Севастополя від коментарів відмовляється, посилаючись на таємницю слідства. Таємниця все — чи є інші версії, чи знайшли хоч одного свідка події, яка сталася в людному місці. Достовірно відомо лише одне: порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства.

Тихон Науменко , син співака, сам, до речі, потерпілий в тому ж інциденті, каже: “Слідство йде повним ходом, все, що в таких випадках потрібно — робиться. Однак ділитися інформацією зі ЗМІ ми ще не вважаємо за потрібне. Результату розслідування поки немає, хоча проводиться велика робота, весь Севастополь стоїть на вухах “.

Версію про концерт і охоронця Тихон Науменко прокоментував так: “Це ваш брат журналіст щось наплутав. Все сталося на площі. Ніякої бійки не було. Спершу хтось ударив мене, я втратив свідомість і не міг бачити, що відбувалося з батьком “.

Про чутки навколо смерті батька Тихон знає і каже, що “ми вже перестали звертати увагу на це. Нехай говорять і пишуть, якщо більше зайнятися нічим”.

Незадовго до смерті в одній із соціальних мереж Яків Науменко вказав час роботи в Белгосфілармоніі — до 2017 року. В адміністрації Національного академічного народного оркестру ім. Жіновіча, солістом якого був Науменко, пояснили: на початку цього року зі співаком продовжили контракт на п’ять років.

1973. Валерій Мулявін

У липні 1973 року “Пісняри” приїхали на гастролі до Ялти. Музикантів поселили в готель навпроти морського вокзалу, а братам Мулявіним організатори запропонували гостинцю получше. Проте номер для старшого брата керівника “Піснярів” повинен був звільнитися лише надвечір. Що зовсім не дивно: курортне місто, розпал відпускного сезону. Валерій Мулявін залишив свої речі в одному з номерів гостинці біля морвокзалу і відправився в концертний зал імені Чехова, в якому виступали “Пісняри”.

“Ми відпрацювали три концерти, останній закінчився пізно, — згадує музикант ансамблю” Білоруські Пісняри “, заслужений артист БРСР Владислав Місевич. — У Миколи Пучінскій, нашого звукорежисера, був день народження. Після концертів прямо на сцені накрили стіл і повечеряли. Не буду приховувати, випили. Але символічно, тому що втомилися, а завтра — ще два концерти. З концертного залу йшли пішки. Я йшов один, час вже було після півночі, хтось, можливо, повертався в готель в компанії колег.

Рано вранці нас розбудили і повідомили про загибель Валери Мулявіна. На упізнання їздив Володя Мулявін. Прокуратурою і міліцією відразу була озвучена версія: впав на парапет і розбився. Але ми не вірили. Ми самі знаходили свідків, приводили їх у міліцію, а з ними ніхто навіть не розмовляв.

Пропаганда запевняла, що в СРСР злочинності немає. Влітку в Ялті відпочивали законослухняні громадяни, а кримінальний елемент поєднував відпочинок з “роботою”, і рівень злочинності там був досить високий, але офіційно це не визнавали.

Ми проводили своє розслідування загибелі Валери Мулявіна. Виходило так, що його програли в карти. Причому, ймовірно, злочинці поставили на кін Володю. Але не дуже розібралися, хто з братів хто, а може, вирішили, що керівник — той, хто старше.

Найстрашніше: у день смерті Валери Мулявіна нас змусили відпрацювати два концерти. Люди ж всі знали, хоч тоді й не було інтернету. Глядачі нам співчували, навіть готові були залишити на пам’ять квитки, а не здавати їх до кас у разі скасування концерту. Але чиновники і чути нічого не хотіли, навіть погрожували: чи не вийдете на сцену — мало не здасться.

А кримінальну справу закрили “за відсутністю доказів”.

Думаю, ця історія стала для нас ефективним щепленням проти зіркової хвороби: ми зрозуміли, що живемо в звичайному житті, за великим рахунком, такі ж прості смертні, як всі … ”

Відпрацювавши два концерти, частина артистів виїхала в Мінську, в Ялті залишилися Володимир Мулявін, Олександр Демешко, Леонід Борткевич і Владислав Місевич . У супроводі цих музикантів цинкову труну з тілом Валерія Мулявіна доставили на літаку до Мінська.

У Валерія Мулявіна відсталість двоє дітей-дошкільнят. Його вдова кілька років працювала костюмером в “Пісняри”. Тепер вона разом з дітьми живе в Петербурзі.

Валерій Мулявін похований на кладовищі у Чижівці. Шанувальники “Піснярів” досі приносять квіти на його могилу. А знавці помічають, що день і рік смерті зазначений не точно.

Музиканти вважають, що датою смерті Валерія Мулявіна потрібно вважати 14 липня, а на пам’ятнику — 15-е. Ймовірно, ця дата записана в свідоцтві про смерть. Рік смерті вказано +1974-й, хоча насправді — 1973-й. Швидше за все, це помилка тих, хто виготовляв пам’ятник.

1982 рік. Анатолій Подгайскій

 

У 70-ті роки минулого сторіччя ім’я заслуженого артиста БРСР Анатолія Подгайского було добре відомо білоруської публіці. Володар сильного голосу з дуже гарним тембром. Професіонал! Співу Подгайскій вчився в Білоруській консерваторії.

Найвідоміші хіти у виконанні Анатолія Подгайского: “Якщо б камені могли говорити”, “Комсомольська юність”, “Ми йдемо по країні”, “Вєраси”, “Пісня про Мінську”, “Будинок мій — столиця” (у дуеті з Наталією Гайд). Сьогодні, на жаль, співак практично забутий, знайти його фото навіть в інтернеті — проблема. І тільки його голос можна іноді почути по Першому каналу білоруського радіо.

Співак гастролював по СРСР, бував і за кордоном у складі творчих делегацій. А очолював нерідко ці делегації композитор Ігор Лученок . Він же і автор багатьох пісень з репертуару Анатолія Подгайского. Співака і композитора пов’язувала не тільки професійна, але й людська дружба.