Артем Шрайбман, політичний оглядач TUT. BY Дані останнього соцопитування НІСЕПД виявилися в цілому очікувані. Найбільш значимий підсумок – різке падіння рейтингу президента. А якщо точніше – продовження падіння.

На графіку нижче видно, як електоральний рейтинг Олександра Лукашенка, незважаючи на відсутність зростання реальної зарплати, пробиває планку в 45% в 2014 році. Про цей феномен багато писали: білоруси стали цінувати свою стабільність на тлі українських подій і тимчасово забули про рівень доходів. Тимчасово.   Як тільки цілком природний, і вже точно закладений в білоруському ДНК, страх війни почав відпускати, в поле зору повернулися питання матеріальні. Як жартували в соцмережах – холодильник почав вигравати битву з телевізором.

 

Падіння рейтингу продовжилося в березні з новою силою. Мінус шостій процентних пунктів. Не треба бути семи п’ядей у??чолі, щоб побачити причини. “Елегантна девальвація” грудня-січня, що почала розгін інфляція, зниження зарплат у твердій валюті – все це обвалило б рейтинг будь-якої влади. І таке вже було в Білорусі – в 2011 році. Тоді рівень підтримки глави держави знизився майже до рекордних 20%, але через пару років відіграв падіння. Але зараз ситуація принципово інша.   У сюжеті з падінням рейтингу Лукашенка цікаві не стільки його лежать на поверхні причини, скільки його наслідки. Щоб пояснити, що я маю на увазі, варто зайти здалеку.   Майже всі незалежні економісти зійшлися на висновку, що для зняття існуючих в економіці дисбалансів уряд вирішив зробити ставку на так звану внутрішню девальвацію, або простіше кажучи – затягування поясів.   Особливості цього вибору в тому, що влада свідомо відмовляється від стимулювання зростання ВВП, підвищення зарплат (більше того, навіть намагається знизити їх у реальному вираженні), Нацбанк веде жорстку монетарну політику, зберігаючи ставки за кредитами на високому рівні. Все це, за задумом, має знизити внутрішній попит і як наслідок – тиск на національну валюту. Тобто курс залишається стабільним.   Наслідком внутрішньої девальвації за загальним правилом стає падіння доходів населення і зростання безробіття: реальної, як наприклад в південноєвропейських країнах, або прихованої – з неповними робочими днями, зупинкою конвеєрів і відпустками за власний рахунок – що вже почалося на деяких білоруських підприємствах. Саме тому ряд економістів критикують ці заходи за надмірну жорсткість, вказуючи, що часом ліки виявляються небезпечніше хвороби.   Але залишимо суперечка економістам. Для нас важливий той факт, що всі останні кроки Нацбанку і уряду говорять однозначно на користь вибору цієї стратегії. Її особливість у тому, що бажаних результатів внутрішня девальвація досягне тільки, якщо слідувати їй дисципліновано. Не можна десь затиснути, а десь відпустити, умовно кажучи. Не можна, наприклад, знизити ставки за кредитами, підвищити зарплати бюджетникам, заморозивши їх в реальному секторі, або навпаки. Все це призведе до нового зростання внутрішнього попиту, і поховає можливість збалансувати макроекономічну ситуацію без нової девальвації рубля.   Білорусь тільки встала на цей шлях. Всі “принади” внутрішньої девальвації ще попереду: зарплати будуть не вище, а скоріше ще нижче, ніж сьогодні, підприємства продовжать працювати з перебоями, багато втратять роботу. Додайте до цього неминуче зростання цін, які були заморожені Мінторгом і поки не наздогнали девальвацію.   Що ми бачимо – терапія тільки почалася, а рейтинг вже пікірує. І це, нагадаю, передвиборний рік. При сьогоднішній економічній динаміці, страшно уявити, що може бути з цим рейтингом до літа. А до кінця осені? І влада може злякатися.   Відразу обмовлюся, цей страх навряд чи має (або матиме) під собою раціональне підстави. Ті ж опитування НІСЕПД показали, що при упалому рейтингу влади, трохи виросло рейтингу опозиціонерів, повальне економічному песимізмі готовність білорусів протестувати тільки знижується місяць за місяцем. Знову зіграла свою роль України. Тепер у більшості білорусів протести міцно асоціюються з хаосом, розрухою і війною.   Але про це легко міркувати, сидячи в кріслі в редакції або вдома на дивані. Ситуація ж із головного крісла в країні, ймовірно, бачиться зовсім інший. Невипадково в 2010-му до виборів зарплату підтягнули до знаменитих $ 500, включивши для цього друкарський верстат. А потім хоч трава не рости. Власне і не росла цілий рік.   Вибори для білоруської влади – не тільки механізм легітимізації в очах народу. Це ще й якийсь внутрішній, психологічний іспит. Час, коли приходить пора похвалитися результатами своєї роботи. Звідси і п’ятирічки, прив’язані до електорального циклу. Звідси і Всебілоруського народного зібрання під вибори. Президенту треба розуміти, що нехай його не люблять на Заході, насторожено ставляться в Москві, лають “свядомие” та інша “п’ята колона”, але простий народ, селяни і робітники, доярки і трактористи, вчителі та лікарі – його реальна опора та підтримка. Олександр Лукашенко черпає політичну енергію з цієї переконаності і тому ще жодного разу не пробував іти на вибори на піку зубожіння власного електорату. Хоча взагалі-то міліції на випадок чого вистачало завжди.   Якщо друкувати гроші перед минулими виборами почали зі зростаючою економікою і відсутністю протестних настроїв, то сьогодні приводів зірватися куди більше.   Уряд і Нацбанк, зрозуміло, будуть пручатися – там після січневого “перетрушування” зібралася досить професійна команда економістів-практиків і досвідчених управлінців. Але ми ж з вами розуміємо, яке місце в ієрархії білоруських нормативних актів займає удар кулаком по президентського столу.   Перші симптоми ймовірного зриву в звичне передвиборне задоволення електорату вже проявилися. Наприкінці лютого президент поскаржився, що економіка не росте, а доходи населення падають. На початку березня висловився ще пряміше: “ Зараз першочерговим завданням уряду і всіх органів влади є підйом економіки. Скажу точніше – промисловості, буквально кількох наших гігантських підприємств “.   < / div> Ці заяви повністю розходяться з заявленої стратегією внутрішньої девальвації, неминучим та ключовим наслідком якої є якраз спад виробництва.   Дані опитування НІСЕПД тільки спонукають президента метнутися у звичну сторону: з друкуванням грошей і повним обвалом економіки після виборів. Різниця лише в тому, що в 2011 році зовнішні умови допомагали вийти з кризи: економіка Росії росла, високою була і ціна на нафту. Нічого з цього не планується наступного року.   А інших джерел доходу, крім друкованого верстата, судячи з усього, теж не передбачається. МВФ не готовий давати кредити під обіцянки реформ, Москва поки лише погодилася пролонгувати існуючий борг і підкинути мізерні 110 млн доларів кредиту.   2015 перетворюється для влади у гру нервів. І чим ближче до виборів, тим більшим стає спокуса згорнути на уторовану, але від того не менш небезпечну для економіки країни, доріжку.

Думка авторів може не відображати точку зору редакції TUT. BY.